мій досвід

Ознайомлення з гештальтом або як Ада полюбила дітей

Коли я була маленькою, я неодноразово збирала валізку, бігала з мамою по магазинах за кремом від комарів і в останній момент кидала межи одяг блокнот, в якому до сьогодні залишалися записи з крихтою тепла, ноткою обіцянок і ароматом лісу від моїх друзів, з якими, здавалося, ми ніколи більше не втратимо зв'язку.

Ні, я не переїжджала з міста в місто. Батьки полюбляли віддавати мене в табори.

У ранньому дитинстві я була дитиною досить скромною і інтровертичною. Дайте мені аркуш паперу і олівці — і я вже «поринаю в себе». Тому очевидно, що у таборі я була непримітною дівчинкою, що трималася тільки найближчих друзів, не виходила з ініціативою і змішувалася з «масовкою». Зате я любила спостерігати. Зайвий раз я знаходила можливість здивуватися і піддатися шарму наших вожатих. Вони завжди були такі впевнені і організовані, що постійно мотивувало мене на них рівнятись. «Коли я виросту, я буду такою, як вони...» — не раз думала я собі, ївши тарілку борщу у столовій і слухаючи план наших дій на сьогоднішній день.

Цього разу я мала можливість сама втілитися у роль вожатого і показати приклад дітлахам. Доливаю Вам чаю і готуйтесь: буде багато емоцій!

Початки завжди важкі

Коли мене оточують кохані люди, книги, фільми, можливості для саморозвитку, мій ентузіазм, а що головне я маю ВІЛЬНИЙ ЧАС... щиро кажучи, бажання їхати в іншу країну на 10 днів, з дітьми ( з якими я не сильно, що там не сильно, ВЗАГАЛІ не бачу свій професійний досвід) згасає з кожним днем до поїздки більше і більше...

І от я, заштовхнена вищою силою до потягу в 30 градусів спеки, їду в Краків, не очікуючи нічого хорошого. Після зустрічі нашої компанії, які відповідали за виховання дітей і організовували все це, мені було лячно і дивно. Я нікого не знаю, я наймолодша, без досвіду, що я там буду робити?

Автобус, дітиська з батьками, пакуємо валізи, гуде мотор — поїхали. Траса, траса, поворот, один, другий, на годиннику доходить година прибуття, заїжджаємо, вигружаємось. Ну і все. На місці.

Спочатку я думала, що збожеволію. Гамір, штовханина, біганина один за одним, крики... Я не маю ані контролю над ними, ані охоти якось на це усе вплинути. Єдине, чого мені по-справжньому хотілося, це згорнутися в клубочок, обійняти сонечко і піти спати. А потім...

Але перш, ніж перейти, що було потім, давайте уточню кілька важливих моментів. Таких, як нп:

Що це за табір, як я у нього потрапила і ким була

Я шукала практики. Мені, молодому психологу, не хочеться наприкінці універу ловити удачу за хвіст, а мати досвід у різних областях психології. Я навіть поставила собі ціль: щонайбільше різношерстної практики до 5 року навчання. Про табір гештальт я дізналася від своєї професор на університеті, яку дуже люблю, поважаю, ціную і надіюсь писати у неї свою магістерську ( тут на жаль, як повезе). Але важливо не це. Мені важливо було не працювати з молодшими дітлахами, бо минулого року мала такий досвід і сильно задоволена ним не була. На співбесіді з координаторкою нашого табору було очевидно, що єдина можливість практики була з малими віком 7-12 років. Почувши про те, що я можу бути не вожатою, а людиною до допомоги ( ага, так вони говорили), я довго зволікаючи усе ж дала зелене світло і після цього почала збирати документи на табір.

П.С. залишаю Вам посилання на табір ;) Клікніть сюди

Що ж таке гештальт?

У перекладі гештальт означає, як щось цілісне, повне. Гештальт психологія говорить про те, що якісь незакінчені справи, думки заважають нам здорово функціонувати у нашому повсякденному житті. Нп. , якщо в дитинстві ви не поговорили з мамою про те, що вона надто сильно вас контролює, то це проявлятиметься у ваших( а то й інших) стосунках і у дорослому житті, допоки Ви не вирішете цього гештальту. У гештальт терапії головний акцент ставиться на те, що відбувається у дану мить. Я б сказала, що він дуже сумісний з slow life, коли ти цінуєш все, що відбувається з тобою зараз  і насолоджуєшся моментом.

Паперкова частина 

Усе, що від мене потребували — це сертифікати чи інші підтвердження моєї роботи з дітьми. У мене на щастя з цим проблем не було, оскільки я проводила тренінги для дітей, закінчила курс скорочитання ітп. Оскільки я з України, від мене не вимагалося документа про те, що я несудима, хоча вже на місці я на всякий випадок підписала такий документ. Що важливо: потрібно було зробити медичну довідку, де написано, що я можу працювати з дітьми. І це усе.

Безкоштовне задоволення або моє наймудріше рішення як психологічного практиканта

Я з самого початку йшла на практику на безкоштовній основі. А чого я могла потребувати, коли переїзд, проживання і харчування оплачували за мене? Коли я почула вже на місці скільки заробляють мої колеги, мені стало трішки прикро, але тільки лише на момент. І не суть у тому, що мені належали 200зл за роботу, про які я довідалась в половині нашого перебування. Згодом виявилося, що моя безкоштовна практика це наймудріше рішення,що я зробила за останній рік. З одного боку, я була волонтером, що продавала свій час за дурно, з іншого ж — у мене ні разу не було зайвої думки: «Треба ще оце зробити, бо мені ж за це платять.» Єдиною мотивацією, якою я керувалася, була перевірка себе у чомусь новому, цікавість до навчання і розвиток себе, як психолога. А чи заговорю я з дитиною так, щоб вона мене почула? А як прикути її увагу до себе? А що робити, якщо вона не хоче мене слухати?

Як на мене, перша практика людини-вожатого повинна бути не за гроші. Бо інакше Ви можете дивитися на дітей, як на мішки з грошима, навіть якщо будете заперечувати фразою: «Але ні, я просто люблю їх!» Моєю головною метою було провірити себе чи я можу працювати з дітьми і чи мені це подобається. І доречі, так що з цього ж вийшло?

 

За що я всім серцем полюбила дітей

Спочатку я думала, що збожеволію. Гамір, штовханина, біганина один за одним, крики... Я не маю ані контролю над ними, ані охоти якось на це усе вплинути. Єдине, чого мені по-справжньому хотілося, це згорнутися в клубочок, обійняти сонечко і піти спати.

І це тривало рівно 2 дні. Знайомитися зі всіми, представляючи себе, перші спроби заговорити, допомогти вирішити конфлікт — це все в мене вселяло страх, а деколи навіть розпач. Та потім я втянулася. З кожним разом ставало усе легше розуміти, пізнавати їх, веселитися разом із ними. Найсолодше звичайно — це вдячність малих, про яку я не одноразово чула від своїх колег по фаху. Коли Ти проводиш заняття з йоги через день чергуючись з фізкультурними заняттями, а Твої дітлахи просять, щоб Ти проводила заняття кожен день — от воно щастя. Чи коли вислуховуючи когось смуток, Тебе обіймають і говорять: «Як добре, що я Вас знаю!»

  

От Вам від мене безкоштовний секрет, як зробити так, щоб діти Вас полюбили ( особисто для мене працював на 100%): будьте з ними дітьми. І це все! Якщо є навчання з миття тіла, то гайда з ними вставати під шланг і тішитися воді, як божевільні! Якщо ви маєте проводити гру, в якій одна команда залишає для іншої команди підказки, щоб та інша їх знайшла — грайте разом з ними, зачатувавшись в хащах! Якщо Ви затіяли для них рицарський турнір — спробуйте битися з ними на мечах і вболівайте за своїх!

    

У таборі моя внутрішня дитина жила на повну! Я танцювала, співала, малювала, грала і відпочивала! Знаєте, що мені найбільше сподобалося у співпраці з дітьми в порівнянні з дорослими? Коли ти спілкуєшся з дитиною, Тобі не потрібно витягувати її внутрішню дитину, як у випадку з дорослим       ( адже переважно дитячі травми керують нашим життям). Ти вже на пряму говориш до дитини і вона тебе розуміє! Хоча на жаль не настільки конструктивно, як розуміє дорослий.

Специфіка табору гештальт

У таборах гештальт діють інші правила, ніж у тих, в яких я була. Я розкажу про 3, які найбільше мені кинулися в око.

  1. Вожаті не створюють правил — їх встановлюють діти. Ми попросили, щоб кожен написав як він хотів би, щоб до нього відносилися чи чого в стосунку до нього не робили. Потім виписали усі правила на великому ватмані і опиралися на них.
  2. Конфлікти вирішуються лише в розмові між дітьми. Як то діти, бувають конфліктні, а бувають ні. Хоча кожен має своє специфічне бачення на речі. У нас були і такі, і такі. Коли назрівав конфлікт, вожатий не говорив, що дитина має вибачитися чи тп. Ми були більше посередниками, які просили дві сторони вислухати одна одну і донести чому така ситуація сталася і як її можна більше не допустити.
  3. Ми читали казки перед сном. Я мала свою кімнату хлопців, і кожного вечора о 21.15 читала їм казки. Заодно покращила свою польську, адже діти сміливо поправляли мене, що мені аж ніяк не перешкоджало:)

  

Чим мене надихнули мої колеги або найкраща «kadra» у світі

На кінець не можу не згадати про своїх неймовірних друзів. Kadra з пол. це групка людей, що організовують і виховують дітей. Одним словом, старші в таборі:) Одним з ключових моментів успішного проведення табору є власне люди, що заправляють усім. У нас це було шикарно підібрано! Не обійшлось без моїх усвідомлень, тому хочу вас надихнути, так як надихнулася я цими чудовими особами, за якими я вже встигла заскучати...

Моніка або просто Моня

  

Голова нашого табору, сама має уже достатній стаж в організації таборів гештальт, пройшла навчання на гештальт-терапевта. Має кота Лілі, яка була з нами, була на Гаваях, любить танцювати бачату і гавайські танці, просто ставиться до життя і проблем.

Моня надихнула мене на спокійний професіоналізм. Як бути професіоналом своєї справи і притому залишатися спокійною, як удав. А це не є легко, коли 30 дітей+ стільки ж батьків щось від тебе хочуть. Окрім того, вона надихала мене своєю внутрішньою рівновагою, над якою я цілий час працюю. А от в неї це вже фундамент закладений і вона тільки збирає з нього плоди.

Дануся

  

Дануся, як і Моня закінчила гештальт-терапію, а ще вона фантомовий хірург! Не могла повірити, що знайшла таку людину саме зараз, оскільки за кілька тижнів мені самій потрібно буде прийняти важливе рішення у тій сфері діяльності. У нас цей напрям називається біодинамікою і є відгалуженням нетрадиційної медицини. Людина лікує завдяки роботі з енергією людини. Я мала змогу сама стати клієнтом Данусі, але не можу сказати, що за раз відчула великі зміни. Одного разу однозначно мало. Сама Дануся має сина, чудово малює мандалі, є дуже відповідальною і позитивною людинкою.

Від неї я взяла спокій і багато позитивної енергії. Окрім того спілкування з нею було завжди легке і невимушене. Вона також остаточно мене переконала в тому, що робота з тілом — це необхідна складова моєї професійної стежки. До цього всього під час табору вона весь час надихала мене на здорове харчування і ми разом з нею пили соєве молоко:)

Моя Мері

  

Так як зненацька блискає, так раптово я знайшла свою людину. З нею можна забути було про усі турботи і поговорити, як про важливі, так і не дуже справи. Мері народилась у пол. місті Лодзь, де вона вчитель танцю бачата ( у тій самій школі, що Моня), робить шпагати, просто нереально танцює і заряджена супер позитивчиком. З нею я часу проводила найбільше, а разом з тим, дозволяла собі бути собою — шаленою і без комплексів:)

Мері надихнула на перетинання своїх власних кордонів і ламання комплексів. А я виявляється у плані жіночності така закомплексована! Але тепер я працюю над цим;) І звичайно, завдяки Мері моя мрія сісти на шпагат приблизилась до реалізації.

Себастіан /Себа — живий Тарзан

 

Це людина вогонь! Я навіть не буду старатися передати весь його шарм і динамізм, бо за допомогою слів — це місія неможлива до здійснення. Сам він походить з Гданська, є тренером трамполін, акробат, уміє майструвати луки, робить масаж, вожатий в таборах, аніматор, ходить по канаті, грає фрісбі, популяризатор здорового харчування і тренінгів та ще кількасот його талантів.

Особисто мене він надихнув подвійно. Перше — це звичайно його вміння робити стійку на руках, сальта в повітрі, відривати тіло від поручнів і триматися завдяки м'язам пресу. Не можу з Вами при нагоді не поділитися каналом пречарівної Lindsay, яка мене надихає на підкоряння нових власних вершин і більшість чого я бачила на влісні очі у виконанні неповторного Себи:) Також він показав нам фотографії смачних рецептів, що ще більше надихнуло сконцентруватися на здоровому харчуванні, не витрачаючи на це невідомо скільки грошей.

А друге — на його прикладі я зрозуміла, що всі мої аналізи, робота над собою, яка, можливо, зараз не сильно оплачується усе ж є неймовірно важливою і я таки маю талант до розмови з людьми, розуміння їхніх емоцій.

Й окреме спасибі за те, що навчив мене стріляти з луку (моя давня мрія здійснилася!), показав як кидати фрізбі і провів по канаті:0

Підсумок 

Отак, у 21 рік я стала майже вожатою — людиною, якою, колись сама надихалась і не могла повірити, що в моїх силах буде потягнути таку відповідальність і організацію. І у мене вийшло! Не можу передати на скільки я щаслива, що ризикнула, переступила через себе і поїхала сюди. Це було варто усіх страхів, невпевненості і часткової відсутності моїх літніх канікул на 10 днів. Нові люди, дітиська, друзі і безмежний досвід — от що я привезла з собою в валізці опісля.

 

І знаєте що я Вам пораджу? Якщо страшно — посміхніться і ступайте вперед назустріч життю, повного несподіванок і чатуючих небезпек.

А особисто моїм колегам психологам хочеться сказати от що: якщо Ви вчитеся і не знаєте яких клієнтів хочете мати, в якому напрямку йти — пробуйте. Пробуйте поки є час і можливості! Звання студент дає багато привілеїв і відкриває багато дверей!

Надіюся моя стаття Вам сподобалася і Вам цікаво було почитати про мій досвід. Якщо тут заблукав якийсь психолог буду рада почути про Твою практику ^_^

А чи у Вас була якась практика цього літа?:) Поділіться, цікаво ж:) І не забувайте посміхатись:)

ваша Донька Лева

 

Facebook Comments