саморобна кушетка

Роздуми під час сесії

Цей блог не просто собі взяв і прийшов. Знаєш, ну як це блоги народжуються: хтось захотів поділитися зі світом ідеєю, комусь хочеться знайти своїх однодумців, а хтось відкриває бізнес, для якого зараз модно мати офіційну сторінку в інтернеті ( як то кажуть: «Якщо Тебе нема в інтернеті, то ти не існуєш»). І після асиміляції заміру, помислів і тенічних знань ( домени, сертифікати, кодування) народжується у величезній сучасній мережі ароматний і теплий, тільки-но з печі, блог.

Мій блог має іншу історію. Думка про створення своєї домівки, до якої може завітати будь-хто і почастуватися новим аналізом, визрівала в мені уже довгий-довгий час. Можна сказати, витримувалась, як добре вино:) Спочатку я не знала, чи взагалі варто свої роздуми показувати відкрито. Щось та й створювала, але не було запалу, який був так необідний, щоб кинути все і писати. Коли запал з`явився і я врешті зрозуміла, що можу робити те, що мені подобається вже зараз, то на горизонті виникла наступна проблема. Хочу бути з Тобою, читачу, чесною від початку: у мене є залежність — залежність від можливостей. Я бачу їх на кожному кроці і від цього розриваюся на частини. Займаюся самозаспокоюванням: життя ж одне, а я стільки маю всього встигнути! Тому сотні тисяч думок одночасно почали атакувати мою голову, кричати у вуха : «Вибери мене!» і ще мить, і я думала, що збожеволію. Але я знайшла рішення.

Я просто вибрала. Вибрала одну з думок, яка мирно собі сиділа в куточку моєї макітри, здається вишивала тоді хрестиком і витріщила на мене очі від несподіванки, коли я почала закликати її до втілення в реальність.

Отже вибрала! Крапка. Тішусь. Організовую, аналізую, дію. Найважча робота за мною і тепер усе буде йти за планом.

Мені здавалося, що моє внутрішнє дитя в кінці-кінців заспокоїлось. Море емоцій шумить приязно, в серці гармонія, аж раптом знову щось мені не пасує, знову думки збунтувалися і перевертають усе догори дном. Ада, казала я собі, ти серйозно? Після детального самоаналізу, тобі досі щось не подобається?! А хто мені допоможе, як не я сама? І тут я усвідомила, що цей крик душі, який я насправді приглушувала, приймаючи рішення потрібні, а не бажані, тримався в мені уже достатньо довго. І раптома під час моєї третьої сесії вирвався. ,,Греблю емоцій прорвало". Можливо, в мені скупчилася максимальна кількість стресових ситуацій, що я вже не мала сили рахувати усі за і проти, як я люблю це робити, а просто почала вирішувати кожну проблему одна за одною, щоб нормально функціонувати (студентка, яка постійно розмірковує про те, що її хвилює і втрачає зв`язок зі світом — не найкращий тип студента, що хоче здати усі екзамени в першому терміні;).

І знаєш, що? Я щаслива. Я щаслива кожною написаною тут літерою і розділовим знаком, бо я тут, разом з Тобою і з собою. Пишу, бо так хочеться. Пишу, бо для мене це життєво-необхідно. Пишу, бо бажаю.

Після нічного одкровення відчуваю приплив сил, щоб братися за наступну книгу і показати язика усім екзаменам, бо я ж то в себе вірю: я усе здам! Заварюю собі улюбленого чаю і приступаю до науки:)

Тобі бажаю затишної ночі і свідомих аналізів;)

Притуляю тепло,

Твоя Ада

Facebook Comments